Юлій Морозов: Кому безвіз?

Отже, про те, кому і навіщо реально вже найближчим часом принесе радість безвіз. Це не просто теорія, всі перераховані категорії досить масово зустрічаються в моєму оточенні. Список, звичайно, невичерпний, і я точно про когось забув.

Активні громадські, культурні, спортивні, релігійні діячі, якім значно простіше буде брати участь в міжнародних проектах, обмінах, резиденціях й інших ініціативах. Особливо, якщо йдеться про молодих людей, адже для них таких програм в Європі значно більше. Дуже часто організатори оплачують все (дорогу, проживання, харчування), часто значний відсоток (50-75). Вони ж організовують офіційні листи-запрошення, але навіть це іноді не допомагало, адже офіційно підтверджених доходів європейського рівня у більшості з цієї категорії немає. Також регулярно бувають випадки, коли відкривається термінова «вакансія» (хтось з учасників з якихось причин не може їхати), і можна податися і взяти учать, але шансів зробити візу за 2-3 дні, особливо, якщо ти живеш не в столиці – нема. Ми в ШELTER+ регулярно стикалися з цією проблемою. Також неодноразово розмовляли з європейськими партнерами про можливість організації подібних проектів. Як правило, отримання віз для учасників було однією з головних перешкод.

Туристи-екстримали. Ті, що на вєліках, пішки по горах, альпіністи й інші бекпекери. Тут довго пояснювати не треба. Цим людям дороге житло і ресторани в Європі не принципові. Їм потрібне інше, до чого їм тепер дістатися буде значно легше. До речі, в усій Європі є доступні кемпінги, з електрикою, душовими і нормальною охороною, а багато де можна стояти з наметами безкоштовно.

Родичі гастарбайтерів. Якщо тато працює в Польщі і дуже скучає за дитиною і дружиною, то зробити для них свято, запросивши на вихідні до себе, стає більш, ніж реальною затією.

Любителі мандрувати автівкою. Якщо вже доїхав до Львова, то до Люблина лишилося 200 км, а до Кракова – 300. З Ужгорода – ті ж 200 км до угорського Мішкольца, а з Чернівців – 350 до румунської Клуж-Напоки. В будь-якому з цих місць можна зняти квартирку за 20 євро і купувати харчі в супермаркетах по цінах, не вищим ніж у нас. Це якщо про геть бюджетні варіанти говорити. Можна організувати і більш далекий маршрут. А якщо взяти з собою 3х друзів і ділити витрати по пальному і проживанню на всіх, абсолютно реалістичні гроші виходять.

Молоді підприємці. Звичайно, у серйозних бізнесменів-міжнародників проблем з візами не було, а от для власників невеликих бізнесів, особливо початківців поїздки на виставки, конференції й інші подібні заходи значно спростяться. А це – інформація, досвід, потенційні партнери, а головне – ідеї.

Романтики. Тепер «уїк-енду у Львові на двох» доведеться відчути набагато більш жорстку конкуренцію. Уїк-енд в Празі чи Будапешті, може обійтися не набагато дорожче. Вище я описав, як. І платити тур-фірмам, щоб значно підвищити шанси на візу, вже не треба. Варіантів, як дістатися туди за притомні гроші – купа: від лоукостерів, яких з кожним роком буде все більше, до блаблакара, де вистачає пропозицій Львів-Прага за 400 грн.

Активні дружні люди. Як я 😉 Без зайвої скромності скажу, що маю друзів в більшості країн Європи, тож без проблем можу мандрувати, не думаючи про те, де ж зупинитися і хто буде моїм гідом.

Звичайно, в першу чергу все, що я пишу, підходить для більш-менш молодих людей з активною життєвою позицією. Ще простіше буде тим, хто володіє англійською. Але це – наша реальність. На жаль, старше покоління не змогло свого часу здолати совок, тож має зараз те, що має. Ті, що змогли в цьому совку зберегти себе і інтерес до життя, з великою ймовірністю мають нормальних дітей, які можуть допомогти. Так, моя дружина з тещею вже обговорюють їхню першу коротеньку закордонну подорож 😉

Також, звичайно, тиждень в Парижі чи в Стокогольмі для переважної більшості з нас ще довго лишатиметься реальною розкішшю. Але поступово будемо рухатися в цьому напрямку 😉

І не переконуйте мене, що в українців геть нема грошей. Є гроші в багатьох людей. В більшості – вони часто «сірі». І це, звичайно, проблема нашої країни, яку треба вирішувати. Але вона ніяк не стосується безвізу.

На фото – моя перша поїздка до Європи – угорський Егер, початок 2009 року. Блаблакару тоді і близько не було, але я знайшов в Ужгороді таксиста, який мене за, здається, $50 туди відвіз. А за 3 дні приїхав і назад забрав 😉


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *